Судовий вирок щодо лідерки французьких ультраправих, Марін Ле Пен, яка вважається однією з найважливіших кандидаток на майбутніх президентських виборах у Франції, вже став однією з головних тем світових та європейських новин. Одні бачать у цьому рішенні рішучий наступ демократії на ультраправі сили, можливий політичний успіх яких загрожує існуванню Європи у її сучасному вигляді, сформованому після Другої світової війни. Інші ж вважають це розправою над політичним опонентом і спробою не допустити Ле Пен до участі у виборах. Сама вона, звісно, дотримується другої точки зору. І в цьому полягає найбільша небезпека того, що ми спостерігаємо. Адже ті, хто закликає сприймати вирок Марін Ле Пен просто як роботу французького правосуддя, опиняються у меншості. Навіть у демократичному таборі деякі порівнюють її ситуацію з долею Алєксєя Навального, якого Путін ізолював від будь-якої можливості участі у президентських виборах у Росії. Крім того, проводять аналогії з недопущенням до нових президентських виборів у Румунії ультраправого кандидата Келіна Джорджеску, який переміг у першому турі невдовзі скасованих виборів. Водночас судовий процес щодо фінансових зловживань Марін Ле Пен розпочався ще дев’ять років тому, за президентства Франсуа Олланда. Відтоді вона двічі брала участь у виборах президента Франції й щоразу мала шанси на перемогу. Навіть зараз вирок залишає можливість для апеляції, а отже — потенційного повернення в політику. Проте навіть якщо цього не станеться, і Ле Пен буде сприйматися як жертва політичних переслідувань не лише своїми прихильниками, її усунення створює ідеальні умови для перемоги нинішнього лідера французьких ультраправих — Жордана Барделли. На відміну від Ле Пен, він не має сімейного спадку «Національного об’єднання» і сприймається багатьма як менш токсичний кандидат — своєрідний «ультраправий Макрон». Імовірність його перемоги — навіть якщо центристам і лівим вдасться висунути єдиного кандидата — є значно вищою, ніж шанси Ле Пен. Французьке правосуддя відоме тим, що ставиться до політичних фігур без особливого пієтету. Французькі судді засуджували колишніх президентів Жака Ширака та Ніколя Саркозі — вирок останньому став справжньою сенсацією для Франції. Засуджено було і екскандидата у президенти, колишнього прем’єр-міністра Франсуа Фійона, відомого своїми зв’язками з Москвою. Під судом неодноразово опинялися представники як правого, так і лівого політичного табору. Чому ж Марін Ле Пен із її соратниками мала б стати винятком? І чому ми вважаємо, що це негативно вплине на перспективи її політичного руху? До речі, ситуація з Келіном Джордеску є доволі показовою. Безумовно, до румунського правосуддя може бути менше довіри, ніж до французького, особливо з огляду на обставини скасування виборів і швидкість розслідування щодо їхнього фаворита. Але чи справді ця історія стала проблемою для румунських ультраправих? Зовсім ні. Навпаки, Джордеску, відтоді коли став сприйматися як «жертва політичних переслідувань», отримав всі шанси на перемогу вже у першому турі нових виборів. А нині головним претендентом на президентське крісло в Румунії є інший ультраправий кандидат — Джорже Сіміон, який для багатьох виглядає навіть менш токсичним, ніж Джордеску. Тож чому ми вважаємо, що удар по конкретній персоналії означає удар по всьому політичному табору? Водночас західні ультраправі намагаються подати ситуацію саме таким чином. Марін Ле Пен отримала підтримку звідусіль — від Білого дому до канцелярії Джорджії Мелоні. І всюди у їхньому таборі цей вирок сприймається не як торжество правосуддя, а як політичне переслідування. Це свідчить про те, що ультраправий політичний табір визнає правосуддя лише тоді, коли воно сприяє їхнім інтересам, а не тоді, коли воно діє відповідно до принципів справедливості. Насправді ж загроза перемоги ультраправих чи ультралівих кандидатів у країнах Заходу сьогодні полягає саме в імовірному демонтажі судової системи як незалежного інституту. Якщо суспільство бачить відмінність між Дональдом Трампом і звичайним робітником з Канзасу, або між Марін Ле Пен та швачкою з Бордо, це означає, що політичні лідери стають «недоторканними». Спроби довести, що ультраправі знаходяться понад законом, розпочалися ще за передвиборчої кампанії Дональда Трампа і тривають донині. Ми ж із острахом спостерігаємо за тим, що станеться, якщо американському президенту вдасться підпорядкувати судову систему своїм інтересам. Адже ми добре знаємо, як виглядає правосуддя в країнах, де політики опиняються «над законом» — це Росія, Білорусь та інші авторитарні режими. Якщо допустити, що суспільство заплющуватиме очі на злочини заради того, щоб певна людина стала президентом США чи Франції, це й буде кінцем тієї демократії, яку вдалося відстояти після Другої світової війни. Деякі ознаки можливої кризи демократичних інститутів ми вже спостерігаємо. У США Дональду Трампу вдалося затягнути судові процеси, а тепер він повернувся до Білого дому та фактично знищив звинувачення проти себе. В Україні влада поки що не має повного контролю над судовою системою, але успішно використовує санкції проти політичних опонентів, таких як Петро Порошенко. А тим часом лідери сил, що схильні до авторитаризму, намагаються тиснути на незалежне судочинство там, де воно ще існує. Якщо їм це вдасться — тим більше за суспільної підтримки — від європейської демократії залишиться лише назва. А нам, можливо, доведеться чекати ще десятки років і пережити нові глобальні потрясіння, щоб повернутися до неї. Тексти, опубліковані в рубриці «Погляд», не відображають позицію редакції і виражають точку зору самих авторів
