Є, звичайно, своя символіка в тому, що останнім закордонним політиком, з яким перед своєю смертю зустрічався Папа Франциск, був американський віцепрезидент Джей Ді Венс. Перший Папа з Нового Світу зустрічався з віцепрезидентом з Нового Світу — новонаверненим католиком із декларованими консервативними поглядами. Із цієї точки зору спілкування Папи з новим американським віцепрезидентом значно відрізнялося від спілкування з іншим американським політиком-католиком — колишнім президентом Сполучених Штатів Джозефом Байденом. Адже саме ставлення Папи Франциска й нового американського віцепрезидента до багатьох фундаментальних цінностей сучасного світу можна вважати майже тотожним. І з цієї точки зору також не так вже й важко відповісти на знамените сталінське питання — «скільки в Папи дивізій?», — якщо фундаментальні погляди Франциска стають системою цінностей цілої американської адміністрації. Та ба більше — сам факт обрання Папою людини з американського континенту засвідчив: Католицька Церква вже не сподівається, що ці — нерідко архаїчні — цінності будуть сприйняті Європою, і тому робить ставку на Америку й на «глобальний Південь». Інтуїція Церкви як тисячолітньої політико-релігійної інституції нерідко випереджає інтуїцію політиків. Свого часу розуміння того, наскільки великою й впливовою є католицька паства, яка перебувала по той бік залізної завіси, призвело до обрання Папи-поляка. І це дійсно збіглося з епохою визволення народів Центральної Європи, з часом «Солідарності» й краху комунізму. А зараз прийшли інші часи. Часи, коли традиційний церковний консерватизм шукає собі притулку на інших континентах, а у Ватикані усвідомлюють, що частина вірян, яка готова розділяти ці ідеї в Європі, не є такою вже й великою. І часи, коли політичний досвід Церкви також спрямований насамперед на консервативних політиків і не довіряє лібералам. Саме з цієї точки зору треба розглядати зустріч з Джей Ді Венсом як вагому частину політичного заповіту Папи. І саме з цієї точки зору треба розглядати те обережне ставлення, яке Папа Франциск — а точніше аргентинський релігійний політик Хорхе Маріо Берґольйо — демонстрував щодо війни Росії проти України. Тому що, з одного боку, Папа не сприймав самого факту війни й страждань, а з іншого — важливу частину його світосприйняття займав образ Росії як одного з останніх притулків «справжніх консервативних цінностей» — образ, який і досі залишається популярним не тільки на «глобальному Півдні», але й у несамовитому середовищі MAGA. Саме Папа Франциск був тим понтифіком, що розпочав діалог із московським патріархом Кірілом — і де? У Гавані! І саме він не вніс Україну до пріоритетів своїх подорожей навіть у роки великої війни, бо пояснював, що першим його співрозмовником перед таким візитом має бути Путін, а не український вірянин. Бо саме з російським президентом, мовляв, потрібно домовлятися про завершення війни. Але чи сильно відрізняється сьогодні ця логіка померлого Папи від логіки Дональда Трампа? То скільки ж у Папи дивізій? Саме тому я не створював би ілюзій щодо того, що обрання нового Понтифіка може щось змінити у ставленні Святого Престолу до російсько-української війни. Церква, як я вже намагався пояснити в цьому спогаді про Папу Франциска, завжди йде за власним усвідомленням цінностей і за паствою. Ті цінності, які зараз пропонуються і захищаються Кремлем, виглядають достатньо зрозумілими для тих католиків, на яких сьогодні орієнтується Ватикан. Причому це саме католики Америки і «глобального Півдня». Звісно, будь-якому Папі можна нагадати про його власну паству в Україні, але це не дуже численна й не дуже впливова громада вірян, переважна більшість яких до того ж дотримуються греко-католицького обряду, до якого у Ватикані історично ставилися із певною підозрою. Тому навіть Папа з Європи — якщо взагалі спадкоємцем Франциска буде європеєць — продовжуватиме саме його політику аж до нової зміни ціннісних пріоритетів та географічного і соціального контингенту тих, хто сприймає себе частиною світового католицизму. Тому союзником України і Європи у широкому сенсі цього слова — є зовсім не римський Папа. Союзником європейців є майбутнє. Є сам розвиток людства, який вчергове доведе, що людина не зможе знайти собі місце у минулому. Тексти, опубліковані в рубриці «Погляд», не відображають позицію редакції і виражають точку зору самих авторів
Папа Римський Франциск. Фото: Alessandra Benedetti/Corbis/Getty Images
