Напередодні перемовин між російською та українською делегаціями у Стамбулі ми спостерігали очевидне пожвавлення у світовій політиці, а також зростання сподівань в українському суспільстві. І не дивно! Адже російські та українські представники зустрічалися вперше після перемовин у Стамбулі 2022 року — перемовин, які так ні до чого реального і не призвели. Але і напередодні нинішніх перемовин, і тим більше після них можна констатувати: сподівання були марними. Насамперед тому, що таких перемовин не мало б бути взагалі. Адже до чого можуть призвести перемовини, для яких немає підстав? Ідея відновити перемовини в Стамбулі належала російському президентові Владіміру Путіну. Але його цікавили не стільки перемовини, скільки необхідність відповісти на ультиматум європейських лідерів, висунутий ними в Києві 10 травня. Президент Франції, федеральний канцлер Німеччини, прем’єр-міністр Великої Британії, прем’єр Польщі разом із президентом України вимагали від Путіна почати довгострокове перемир’я на російсько-українському фронті 12 травня, погрожуючи в разі відмови запровадити узгоджені зі Сполученими Штатами нові серйозні санкції проти російської економіки. Путін відреагував у властивий для себе спосіб: перемир’я проігнорував, ультиматум засудив, але натомість продемонстрував нібито конструктивність — пропозицію відновити стамбульські перемовини. І, звісно, це виглядало не як бажання зупинити бойові дії на російсько-українському фронті, а як спроба виграти час. Однак Дональд Трамп несподівано почав вимагати від української делегації поїхати до Стамбула і скористатися шансом на мир. За кілька днів після цього американський президент запевняв, що, мовляв, і не вірив у жоден шанс, і що справжній прогрес можливий лише в разі його особистої зустрічі з Путіним. Але в момент, коли Трамп висунув свою вимогу до українців, керівництву України не залишалося нічого іншого, як направити делегацію до Стамбула — інакше вже сам американський президент звинуватив би українського колегу в неконструктивності та небажанні закінчити війну, як він неодноразово й безпідставно це робив. Щоправда, Володимир Зеленський спробував підняти планку й запросив до Стамбула Владіміра Путіна. Однак російський президент проігнорував це запрошення — навіть після того, як Дональд Трамп дав зрозуміти, що готовий прилетіти до Стамбула, якщо там зустрінуться Путін і Зеленський. Але для Путіна такий формат був неприйнятним саме тому, що він хотів лише відновлення перемовин — без жодного припинення бойових дій. Тобто — затягування часу під шум війни. І тут ми повертаємося до справжніх цілей Трампа й Путіна. Трамп прагне добитися припинення вогню, щоби під час цієї паузи тривали перемовини про мир в Україні. Путін рішуче з цим не погоджується: він стверджує, що перемир’я буде використано для посилення української армії, й натомість вимагає перемовин на тлі бойових дій — щоб використовувати саму війну як інструмент тиску на Україну з метою примусити її до капітуляції на російських умовах. І те, що йдеться саме про капітуляцію, продемонстрували і перемовини у Стамбулі. Там керівник російської делегації Владімір Мєдінський попереджав українських перемовників, що Росія готова воювати вічно, і навіть для припинення вогню потрібно, щоб українська армія залишила території тих областей, які анексовані Російською Федерацією. Тобто — віддала Москві частину країни без бою. Це вимога, яку вважає неприйнятною навіть віцепрезидент США Джей Ді Венс. Єдиним конкретним результатом цієї зустрічі стало звільнення тисячі українських військовополонених. На сьогодні ми навіть не знаємо, чи відбудеться новий тур перемовин. А це вже не залежить ані від українців, ані від росіян — а тільки від глядача цієї вистави. Дональда Трампа. Який і досі сподівається на власну зустріч із Владіміром Путіним. Тексти, опубліковані в рубриці «Погляд», не відображають позицію редакції й виражають точку зору самих авторів
Президент США Дональд Трамп. Фото:Chip Somodevilla/Getty Images
