Якщо у вас постійно болить голова, ви йдете до лікаря чи звернетеся до каменяра, який витесує надгробки? Як це навіщо? Очевидно ж — щоб він вибив вам біль із голови. А якщо у вас вдома постійно вилітають запобіжники, коли ви вмикаєте свій улюблений тостер, кого попросите про допомогу — електрика чи енергетичного медіума? Прошу не ставитись до цих питань легковажно. Від відповіді залежить те, як ми підійдемо до книжки «До вісімдесятиріччя Великої Перемоги». Кажуть, вона про історію, і начебто її написали тридцять три члени російської Ради Безпеки. Серед авторів є будівельний інженер, хімік, економіст, філолог, юрист, професійний військовий і всюдисущі представники так званих спецслужб. Але немає жодного історика. Ну гаразд, ми вже з’ясували, що це книжка не про історію. Тоді про що ж вона? Якби сказати пафосно, то про те, що правда не має значення, якщо вона служить імперії. Але це ж звучить банально. Російська еліта, за якою пильнує Путін, у якого проблеми із зором, вирішила мовою історичних символів розповісти, що вона вже робить в Україні. Ба більше, вони прямо повідомляють нам, що планують зробити, якщо їм вдасться підкорити свого західного сусіда. Термін «Велика Вітчизняна війна» в усіх текстах трапляється 181 раз, а «Спеціальна військова операція» (росіяни — справжні поети, чи не так? За цією ліричною назвою приховується агресія проти України) — 100 разів. Ця дивна надмірна присутність так званої «СВО» — адже книжка нібито про Другу світову війну — пояснюється тим, що міфологізовану й зневажливу щодо фактів розповідь про «Велику Вітчизняну війну» використовують як так званий «фреймінг». Перекладаю з давньопольської на сучасну: йдеться лише про те, що держава використовує загальнозрозумілі символи для оповіді про майбутні виклики. Адже міфологізоване легше зрозуміти, з ним легше себе асоціювати і надавати йому сенс. Як це виглядає на практиці? Особа, яка видає себе за Валєнтіну Матвієнко — голову Ради Федерації РФ — переконує, що нинішня Росія має плекати «ідеологію перемоги». Знову ця поезія… Вона має на увазі, що як її діди перемогли нацистів, так і сьогодні росіяни мають перемогти Україну. У тексті, написаному начебто Мєдвєдєвим, йдеться про необхідність боротьби з «реінкарнацією фашизму, його зомбі-нащадком, що уособлює огидного й цинічного правнука гітлеризму — нацистський режим Києва». Будь ласка, не відвертайтеся від огиди. Це ж Велика Російська Культура промовляє до вас. Але що ж конкретно випливає з цієї російської поезії? Практичні поради дають тексти, підписані головою ФСБ Алєксандром Бортніковим та очільником Росгвардії Віктором Золотовим. У них НКВД виглядає справжніми героями Marvel. У 1941–1945 роках енкаведисти звільняли, переміщували, боролися зі шпигунами і допомагали. Сьогодні їхні наступники роблять так само. Поясню, що тут мав на увазі російський ліричний герой: в Україні російський солдат убиває, депортує, репресує і вижимає з цього все, що тільки може. І це ще не все. Автор, який видає себе за Юрія Чайку — генерального прокурора, запевняє, що сучасна прокуратура у своїй роботі керується досвідом, накопиченим у 1941–1945 роках. Зізнаюся, якби я був російським солдатом, у мене б мурашки пробігли по спині. У довгій і славній традиції НКВД є розстріл власних солдатів. Наостанок, оскільки я вже торкнувся теми Великої Російської Культури, варто глянути, що пише той, хто видає себе за мера Москви Сєрґєя Собяніна. Отож, на фронті війни проти України «Москонцерт» виступив аж 870 разів. Коли я читаю такі речі — звичайно, по-пропагандистськи перебільшені — у мене теплішає на серці від думки про тих, хто каже, ніби культура під час війни поза політикою. Ну добре, але що з усім цим робити? Якщо у вас болить голова — йдіть до лікаря. А проблеми з електрикою ліпше розв'язувати за допомогою електрика. Тексти, опубліковані в рубриці «Погляд», не відображають позицію редакції і виражають точку зору самих авторів