Влітку 1989 року у кабінеті головного редактора газети «Правда» Віктора Афанасьєва задзвонив телефон спецзв’язку. Дзвінок був із Баку. Перший секретар ЦК Компартії Азербайджану Абдул-Рахман Везіров запитував, чому в статті «Правди», де йшлося про бійку між молодими людьми в одному з московських ресторанів, спеціально наголошувалося на азербайджанському походженні учасників конфлікту з одного боку, тоді як етнічне походження опонентів не згадувалося.Афанасьєв, досвідчений партійний функціонер, миттєво зрозумів небезпеку звинувачень у шовінізмі для власної кар’єри. І вже після розмови з Везіровим вигадав новий евфемізм, який десятиліттями використовувався у радянських та пострадянських медіа — «лица кавказской национальности».Здається неймовірним, але через 40 років у Росії знову говорять про «азербайджанське ОЗУ», дивуються реакції офіційного Баку, а дії російських силовиків пояснюють боротьбою з «бандитами», а не бажанням надіслати сигнал Азербайджану. При цьому майже ніхто не згадує, як російські силовики ще недавно боролися з «грузинським ОЗУ». А коли викрили справжню банду у Кущевській на Кубані, яка фактично окупувала станицю, жоден медіаресурс не згадував про етнічне походження злочинців.Чи можуть існувати етнічні злочинні угруповання? Звісно, це не таємниця. У США боролися з італійською, ірландською, китайською мафією. Але це ніколи не ставало підставою трактувати країни їхнього походження як другосортні або вважати їх особливо небезпечними.У Росії ж поведінка окремих представників інших народів стає підставою для доказу важливості обмеження суверенітету країн їхнього походження. І президенти таких країн мають ледь не вибачатися за сам факт існування своїх злочинців — замість того, щоб ставити питання про дії російських силовиків.Азербайджанський журналіст Ількін Шафієв слушно зауважив: Владімір Путін винен не тому, що віддав наказ діяти проти азербайджанців, а тому, що створив атмосферу насильства і безкарності. Але також і тому, що встановив у Росії режим, який ставиться до колишніх радянських республік як до провінцій, а до їхніх громадян — як до людей третього сорту. І навіть ті, хто отримав російські паспорти, не дорівнюють «справжнім росіянам» — етнічним росіянам. Народи самої Росії — вже другий сорт. Це не просто авторитаризм, це неонацизм у багатонаціональній країні.