Будь-яка імперія схожа на газ. Вона розширюється доти, доки не заповнить увесь наданий їй простір. Росія довела це, коли відправила свої військові дрони «Гербера» на територію Польщі. У цих дронів не було бойової частини, їхнє завдання — імітувати «Шахеди» для перевантаження систем ППО. Але від 8 (за словами Володимира Зеленського) до 19 (дані Дональда Туска) «Гербер» перетнули польський кордон. Лише чотири з них збила польська ППО. І головне питання тепер у тому, якою буде реакція на дії Москви. І чи буде вона взагалі. Кремль розв’язує цілком конкретне завдання — перевіряє кордони Північноатлантичного альянсу та солідарність союзників. Специфіка НАТО полягає в тому, що з ним ніхто ніколи не воював. Усі військові операції відбувалися за межами контуру безпеки Альянсу. І поки для одних цей факт був приводом ставити під сумнів ефективність НАТО, для інших він був найліпшим доказом його дієвості. Тепер Москва застосовує тактику «салямі». Перевіряє межі дозволеного. Оцінює готовність Альянсу реагувати на провокації. Тим паче, що весь час свого існування НАТО трималося насамперед на силі й авторитеті Сполучених Штатів. А тепер на чолі цієї держави опинилася людина, яка неодноразово ставила під сумнів будь-які домовленості із союзниками. Яка сприймає політику як бізнес і переконана, що мірилом усього є торговий баланс. І якщо тепер Дональд Трамп залишить інцидент без уваги, це стане для НАТО значно серйознішим ударом, ніж будь-який приліт по складах і арсеналах. Тим паче, що йдеться про найуразливіший регіон Альянсу. Ті країни, яким довелося жити в складі Варшавського блоку, навряд чи почуваються в безпеці на тлі російського вторгнення в Україну. Вони справедливо можуть вважати, що для імперії не існує кордонів, у неї є лише горизонти — і вона буде розширюватися доти, доки не наткнеться на межі іншої імперії. Раніше в ролі альтернативи традиційно виступали США, але що, якщо Вільнюс, Рига, Варшава й Бухарест не можуть розраховувати на заступництво? Що, якщо весь капітал солідарності НАТО виявиться переоціненим? Урешті-решт, якщо завтра росіяни вирішать знову йти на Київ, то їхні військові колони, найімовірніше, знову загрузнуть у боях і не досягнуть мети. А якщо ці ж колони відправити до Литви, то вони можуть поховати Північноатлантичний альянс. НАТО тримається на обіцянці відповісти на агресію проти його членів, а Путін намагається перевірити цю обіцянку на практиці. Якщо США не дадуть тієї відповіді, якої заслуговує провокація, то кожна країна Європи усвідомить, що вона сам на сам. Що розраховувати може лише на себе. І це стане найліпшим стимулом зосередитися на власній обороноздатності. Поповнювати арсенали, купувати зброю, збільшувати армію. І, як наслідок — менше допомагати Україні. Адже сьогодні більшість зброї, яку отримує Київ, надходить із європейських арсеналів. Які ризикують спорожняти лише тому, що європейські країни вважають себе надійно захищеними Альянсом. Якщо Альянс перестає бути чинником безпеки, то всі столиці замість допомоги Україні почнуть допомагати власним збройним силам. Хтось може вважати, що російська провокація призведе до протверезіння Європи. До того, що континент відмовиться від свого завченого миролюбства і перестане плекати ілюзії щодо власних пріоритетів. Але в тому й проблема, що не менш імовірним може бути інший результат: коли в кожній країні дедалі більше посилюватимуться позиції тих політиків, які пропонують «домовитися з Москвою». У результаті «колективний Орбан» говоритиме про те, що ризики занадто великі, а шанси на перемогу в протистоянні занадто малі, щоб і надалі підтримувати Україну у війні проти російської агресії. Що потрібно домовлятися з Кремлем, досягати взаєморозуміння та йти на компроміси. Зрештою, у Європи вже був досвід подібних настроїв, кульмінацією яких став 1938 рік. І все тепер залежить тільки й виключно від реакції колективного Заходу. Якщо вона буде боязкою, то це лише посилить упевненість Москви у слабкості континенту. Якщо вона буде млявою, це підштовхне Кремль і далі пересувати межі допустимого. Якщо солідарність зазнає тріщини, то континент перетвориться на набір атомізованих країн, кожна з яких окремо нічого не зможе протиставити Росії. І тому всю увагу буде прикуто до Вашингтона. Якщо Дональд Трамп запровадить прямі санкції проти російської економіки, якщо він вживе заходів проти танкерів російського тіньового флоту, якщо він ізолює російські банки – цього сигналу Москві може вистачити. Якщо ж він обмежиться звичною «твіттер-дипломатією» з черговими ультиматумами, від яких згодом традиційно сам відмовиться, то тоді Кремль зможе відчути себе переможцем. Можемо починати робити ставки. Тексти, опубліковані в рубриці «Погляд», не відображають позицію редакції і виражають точку зору самих авторів
