Чим ближче зима, тим інтенсивніше Росія б’є по українському тилу. Під ударом — енергетика, газова галузь, водо- й теплопостачання. Російські ракети стають причиною локальних блекаутів, і з настанням холодів обстріли лише посилюватимуться. Москва не може досягти вирішальних успіхів на фронті, тому продовжує воювати проти українського тилу. Росія розраховує на те, що комунальна катастрофа може змінити громадські настрої. Що українці почнуть звинувачувати в тому, що відбувається, не Кремль, а Київ. Що внутрішньоукраїнська єдність дасть тріщину, і суспільство почне формулювати запит на мир і переговори — навіть якщо на цих переговорах йтиметься про капітуляцію України. Чотири роки повномасштабної війни — це достатній термін, щоб будь-яке суспільство стало вразливим. Під час Першої світової війни Російська, Австро-Угорська, Німецька та Османська імперії не пережили четвертого року бойових дій. У тій самій Росії владу змогла захопити партія, лідера якої ще за рік до подій ніхто не знав — і який упродовж усієї війни жив за кордоном. Якщо застосувати цю аналогію до України, то це все одно, що якийсь маргінальний політик, який утік за кордон до початку війни, зміг би скористатися антивоєнними настроями, захопити владу — а потім розв’язати громадянську війну з опонентами.