Чим ближче зима, тим інтенсивніше Росія б’є по українському тилу. Під ударом — енергетика, газова галузь, водо- й теплопостачання. Російські ракети стають причиною локальних блекаутів, і з настанням холодів обстріли лише посилюватимуться. Москва не може досягти вирішальних успіхів на фронті, тому продовжує воювати проти українського тилу. Росія розраховує на те, що комунальна катастрофа може змінити громадські настрої. Що українці почнуть звинувачувати в тому, що відбувається, не Кремль, а Київ. Що внутрішньоукраїнська єдність дасть тріщину, і суспільство почне формулювати запит на мир і переговори — навіть якщо на цих переговорах йтиметься про капітуляцію України. Чотири роки повномасштабної війни — це достатній термін, щоб будь-яке суспільство стало вразливим. Під час Першої світової війни Російська, Австро-Угорська, Німецька та Османська імперії не пережили четвертого року бойових дій. У тій самій Росії владу змогла захопити партія, лідера якої ще за рік до подій ніхто не знав — і який упродовж усієї війни жив за кордоном. Якщо застосувати цю аналогію до України, то це все одно, що якийсь маргінальний політик, який утік за кордон до початку війни, зміг би скористатися антивоєнними настроями, захопити владу — а потім розв’язати громадянську війну з опонентами. Але в цьому й особливість, що українське суспільство сьогодні продовжує зберігати достатній рівень розсудливості. 63% громадян, за даними КМІС, вважають, що попри все країна долає внутрішні суперечності й формує згуртовану політичну націю. Тих, хто переконаний у зворотному — що розбіжності ведуть країну до розколу, — удвічі менше (30%). Водночас рівень довіри до президента України останні місяці залишається без змін. Йому довіряють 59%, не довіряють — 34%. Це складно порівнювати з першим роком війни, коли довіра коливалася на рівні близько 90%, але все одно — вона достатньо висока, щоб рішення центральної влади залишалися легітимними в очах суспільства. Зрозуміло, що коли йдеться про довіру до президента держави у війні — йдеться не стільки про особу, скільки про інститут, але саме це і є ключовим. Адже всі останні чотири роки Росія наполегливо інвестує у тему недовіри українських громадян до офіційного Києва. Судячи з соціології — без особливих успіхів. При цьому абсолютна більшість українців не підтримує ідею виборів під час війни. 63% вважають, що до остаточного завершення війни вибори проводити не можна. Ще 22% — що їх можна провести лише у разі тимчасового перемир’я. Це досить показовий консенсус, адже Москва неодноразово намагалася нав’язати тезу про нелегітимність української влади. І якби українське суспільство погодилося на вибори під час війни, це призвело б до того, що передвиборчі кампанії зруйнували б ситуативну єдність країни, а неминучі організаційні проблеми дозволили б кожному сумніватися у легітимності результатів. Понад половина українців (54%) не готова погоджуватися на територіальні поступки, навіть якщо через це війна триватиме довше. З формулою «мир в обмін на території» готові погодитися лише 38% громадян країни. Це співвідношення не змінюється вже рік. Ні президентство Дональда Трампа, який припинив допомогу Україні, ні запеклі бої на фронті не призвели до помітного зростання капітулянтських настроїв. Загалом країна з оптимізмом сприймає прогрес внутрішніх реформ. 56% людей вважають, що Україна бореться з корупцією і на цьому шляху є позитивні зрушення (протилежної думки дотримуються 40%). 58% впевнені, що попри війну владу можна критикувати — просто критика має бути конструктивною, щоб не розхитувати ситуацію. 75% українців вважають російські умови завершення війни неприйнятними. 62% громадян готові терпіти війну стільки, скільки потрібно. Навіть якщо США повністю відмовляться від підтримки України, три чверті опитаних переконані, що треба воювати далі — хай навіть лише спираючись на європейських партнерів. 70% громадян переконані, що Росія залишиться загрозою для України навіть після завершення війни — і спробує знову напасти. Війна не призвела до мутацій усередині українського суспільства. Воно готове миритися з обмеженнями воєнного часу — але не готове приймати їх після війни. Тому якщо зараз 48% упевнені, що сильний лідер важливіший за демократичні процедури (процедури на першому місці для 36% українців), то в разі завершення війни це співвідношення змінюється дзеркально. Попри всі обставини українське суспільство з оптимізмом дивиться у майбутнє. 56% громадян упевнені, що через десять років Україна буде країною, що процвітає у складі Європейського Союзу. У песимістичний сценарій вірять 31% українців. Для країни, яка веде війну з найбільшою ядерною державою планети, це обнадійливі цифри. Ця зима буде непростою для України. Москва не може дозволити собі вести безстрокову війну — її фінансові ресурси вичерпуються, а проблеми нагромаджуються. Тому Кремль, найімовірніше, лише посилюватиме удари по українському тилу — щоб зламати волю українців до спротиву. Москві не вперше переоцінювати свою військову машину і недооцінювати українців. Втім, за останні чотири роки цей розрахунок жодного разу не підтвердився. Тексти, опубліковані в рубриці «Погляд», не відображають позицію редакції і виражають точку зору самих авторів
