Будь-яка спроба переговорів з Росією впирається в непереборну перешкоду. Реальність, у якій живуть мешканці Кремля, не має нічого спільного з тією, у якій живуть усі інші. Російське телебачення десятиліттями згодовувало своїм громадянам пропаганду. З кожним роком вона ставала дедалі агресивнішою — щоб у підсумку перетворитися на рупор війни. Але при цьому в багатьох залишалася надія, що російський телевізор — це картинка реальності для «низів». Що у високих кабінетах сидять хай і цинічні, але раціональні люди. Що за закритими дверима без присутності камер з ними можна обговорювати реальність, а не гасла. Але останні чотири роки війни цю надію поховали. Владімір Путін готовий розповідати про печенігів і половців своєму американському візаві. Слідом за Дмітрієм Мєдвєдєвим — називати європейські країни «підсвинками». Проводити паралелі між татаро-монголами, Наполеоном і Гітлером. І ні, все це не наслідок війни. Навпаки — війна лише дозволила російському президенту нарешті бути щирим. Утім, у всьому цьому немає нічого нового.