Епічні літературні твори й політика пам’яті мають одну спільну рису. Їхній читач зазвичай не має особливих проблем із тим, щоб відрізнити, хто добрий, а хто злий. Саме тому ми їх так любимо: це просте сюжетне рішення дає нам когнітивне полегшення. Бо таким чином ми втікаємо з нашого світу, повного відтінків сірого. І ми любимо ототожнювати себе з тими, хто є праведним. Ми переживаємо їхні емоції. Хто не хотів би бути Гектором, Полом Атрідами чи Еовін?